Читати книгу - "Пісні про любов і вічність (збірник)"

від пощипувань шефа, викладаюсь на всі 400 % і ридаю над запоротою статтею, котру мене попросила допомогти написати подруга, якій треба було втікати додому, до дитини і чоловіка? Мені двадцять вісім, у мене немає дитини, немає й чоловіка, до якого можна було б утекти і за яким сховатись. У мене є джоб, який створює враження, що я причетна до чогось величного, яке ось-ось промовить до мене, але вперто мовчить уже який рік. І от я дожила до того, що п’ю вечорами пустирник і розумію – ще рік, і щось у мені просто лусне і я стану трохи схожою на манекен: у шмотках від Mango й Bershka, з красивими, але порожніми, наче моє життя, очима.

У мене був великий плюс: мені не треба було ні перед ким виправдовуватись. Жінкам узагалі не варто виправдовуватись, ніколи, я так гадаю. Жінкам узагалі простіше, ніж чоловікам. Вони можуть просто вийти, не сказавши нікому і слова. На дурку, знову ж таки, жінці потрапити складніше – їй більше всякого прощається. Жінка може ось так жити собі спокійно, сподіватися на тепле сімейне щастя, а потім вийти в робочий час на перекур і зрозуміти: її задрало бути по життю посланою на троєщину світу.

Я докурила сигарету і сказала собі: можливо все, просто не форматуйся. Ти ж не хард-диск, Ліє, стрілять-колотить? Тут ніхто не бажає тобі зла, ти просто хочеш хорошого чоловіка. Зрештою, ти сама прекрасно знаєш, чого ти хочеш. Київ – Делі. Делі – Ладакх. Їсти chapati.[5] Пити «Limka».[6] Рухатися вгору, до витоків Ґанґу.

До мене підходить меланхолійний індусячий пес, напевне, просвітлений. Махає хвостом, просить десять рупій.

– Іди в дупу, не дам, – кажу йому і чухраю псові за вухом.

«Зобакен ніхт кусакен», – думаю я, підіймаюся з лави і підходжу до молодих людей з наших країв. Серед них десь мій принц. Або не серед них, але десь – точно є. Мій.

– Намасте! Мене звати Лія, я з Києва. А звідки ви?

2012

Король Артур у Єгипті

В останнє Артура бачив одноногий бухгалтер І. Було це пізнього вечора, і невідомо в якому стані перебував на той час І., позаяк за ним іще зі Синайського півострова тяглася слава чарколюба. Але того разу було Катманду, І. начебто змінився, а ще, кажуть, великим гріхом є судити людину, яка віддала бодай клаптик серця Господові, за її попередніми вчинками. Адже Господь – визволитель, на білому коні Він в’їжджає в темні хащі сердець і під корінь вирубує там усіх карликів-канібалів, що погрузли в розпусті та демократії. У прекрасному шоломі спасіння, Він сурмує на багато тисяч кілометрів навкруги, оголошуючи великий тріумф іще одного серця, і білі голуби проштовхуються врешті крізь кажанячі скупчення і вилітають на світло.

Тому судити І. з його минулого – невдячна річ. Подейкують, буцім у Катманду він сильно змінився. Можливо, треба завдячувати Артурові, який слушної миті опинився поруч, можливо, директорові одноногого бухгалтера, який із незбагненної милості оплачував перебування І. за кордоном, рятуючи таким чином власні м’які тканини від нової податкової, – так чи інак, за всіма обставинами і збігами криється Той, хто є причиною всіх причин.

Отож, розстаючись із Артуром, І. почув від нього таке: «Якщо захочеш побачити мене, просто поклич мене, і я прийду». Артур з І. уже потоваришували на той час. Позаду залишились їхні непорозуміння, борги за траву, за молоко, за порошок від зневоднення – це пустеля, братику, тут не місце жінкам. Тут місце для схимників і для міцної чоловічої дружби. Тут жінок зодягають у чорне, щоби духи злоби піднебесної не спокушали сердець правовірних нащадків Пророка. Тут зелень тільки над банями мечетей, а вода – гірка і викликає спрагу. Тут джипи на краденому суецькому бензині, каліки, що коротають життя, перебираючи скляні намистини гарячими пальцями, каїрське радіо на безлюдній автозаправі, тут жах у пригорщі пилу, старі телеграфні стовпи, чорний мед, блідий місяць і вдосвітні крики: «Алла-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-ах’у Акба-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-ар».

І. був битим хлопцем. Його й хлопцем не назвеш. Доросла донька, зять – молодий винороб зі стажем роботи у Каліфорнії, друга дружина, друга донька, будинок, машина, зарплата, кредит, а крім того – надійне місце роботи, де він один тримає за міцно стуленими зубами язик, на який, наче рибка на жилку, нанизано всі секрети процвітаючого підприємства N. І ось – щось десь обривається в цьому мінливому Всесвіті, і нитки, що зв’язують кожну живу істоту, вже смикають по-інакшому, і жилка з рибками починає страшно дрижати. І тут, просто на стрічку новин, починають сипатися повідомлення про маски-шоу, про рейди податкової з псами, про вилучення документів із надійних зелених скринь податкової звітності підприємств, і якось я вранці прокидаюся від дзвінка у двері та бачу на порозі свою приятельку, і та приятелька каже: «Вибач, Антоне, слухай, вибач, тут наш батько, він теж хоче їхати до Єгипту». І я бачу, що батько дуже хвилювався у поїзді, чи потрапить він до Єгипту найближчим рейсом, це видно по ньому, тому що, буває, чоловіки гасять страх великою кількістю алкоголю, і я відчуваю, що в цього чоловіка саме той випадок – він дуже переживав, чи поталанить найближчим часом поїхати відпочити до Єгипту. І я кажу: «Без проблем. Зі мною тут їде один, щоправда, він теж мій друг, його звати Діма, це ж, – кажу, – нічого?» А вона мені: «Звісно, нічого». І батько, невпевнено: «Авжеж, це нічого». Ми проходимо в хату, і птеродактилі безплідної пристрасті, що прикрашали стіни моєї квартири, ліплені з гіпсу руками рабинь почуттів, стали свідками нашої розмови. Птеродактилі, юний винороб, син аюрведистки, і та моя приятелька. І вона заговорила, і промови її були дивними:

– Батько дуже хоче поїхати з вами, йому треба терміново відпочити, – повідомляє вона, але одразу ж просить: – Не дзвони на мій телефон. Можливо, він прослуховується.

І випиває пу-ер із молоком, і ми куримо цигарки на балконі, і я, правду кажучи, навіть не згадую, що Артур був у мене на кухні пару днів тому. Воно ще ніяк не дотичне до нього.

А того другого приятеля, що теж налаштувавсь утікать до Єгипту, звали Діма. За родом діяльності Діма – дизайнер, укушений диким дизайнером на теракотових пагорбах міста Донецька одної морозної ночі. Так, дизайнерство входить у кров, виявляється, точно так само, як вампірська зараза, вона